Антикорупційне законодавство

Новий антикорупційний закон: про конфлікт інтересів: частина 1.

 

У даній статті пропонується розглянути проблему конфлікту інтересів та способи його врегулювання.

 

      Тут нам не обійтися без порівняння «колишнього» та «нового» - тож періодично будемо озиратись на Закон України від 07.04.11 р. № 3206-VI «Про засади запобігання і протидії корупції» (далі – Закон № 3206 або старий Закон) та Закон України від 14.10.14 р. № 1700-VII «Про запобігання корупції» (далі – Закон № 1700 або новий Закон). А також доведеться відштовхуватись від термінології, якою оперує антикорупційне законодавство. Отже, пригадаємо її:

      Старе поняття (визначене Законом № 3206):

      - конфлікт інтересів - суперечність між особистими майновими, немайновими інтересами особи чи близьких їй осіб та її службовими повноваженнями, наявність якої може вплинути на об’єктивність або неупередженість прийняття рішень, а також на вчинення чи невчинення дій під час виконання наданих їй службових повноважень.

      Нове поняття (визначене Законом № 1700):

      - потенційний конфлікт інтересів - наявність у особи приватного інтересу у сфері, в якій вона виконує свої службові чи представницькі повноваження, що може вплинути на об’єктивність чи неупередженість прийняття нею рішень або на вчинення чи невчинення дій під час виконання зазначених повноважень;

      - реальний конфлікт інтересів - суперечність між приватним інтересом особи та її службовими чи представницькими повноваженнями, що впливає на об’єктивність або неупередженість прийняття рішень або на вчинення чи невчинення дій під час виконання зазначених повноважень.

      Для аналізу нам знадобиться ще один термін, введений Законом № 1700, - приватний інтерес - будь-який майновий чи немайновий інтерес особи, у тому числі зумовлений особистими, сімейними, дружніми чи іншими позаслужбовими стосунками з фізичними чи юридичними особами, у тому числі тими, що виникають у зв’язку з членством або діяльністю в громадських, політичних, релігійних чи інших організаціях.

      Саме наявність чи відсутність у особи приватного інтересу до вирішення певного питання у більшості випадків буде індикатором, що свідчитиме про конфлікт інтересів у особи.

      Наведу простий приклад, поширений на практиці. Жінка — посадова особа бюджетної установи. Ця установа здійснює закупівлю товарів за бюджетні кошти. Жінка є членом тендерного комітету. Під час проведення тендерних процедур надходить заявка від учасника — приватної фірми, співвласником якої є чоловік героїні нашої історії. Вже на стадії розгляду заявки дружина має усунутися від обговорення відповідних питань і за великим рахунком не повинна брати участь у роботі комітету, який працює над цією закупівлею. У наведеному прикладі усунення особи від роботи у колегіальному органі з приводу конкретної закупівлі обов’язкове — ч. 2 ст. 35 Закону № 1700 категорично забороняє застосовувати інші способи врегулювання конфлікту інтересів, крім усунення від участі у роботі відповідного колегіального органу.

      Але є один ВИНЯТОК з цього правила, який буде дуже актуальним саме для місцевих рад. Новий Закон передбачає, що у випадку, коли неучасть особи, яка входить до складу колегіального органу, у прийнятті рішень цим органом призведе до втрати правомочності цього органу, участь такої особи у прийнятті рішень має здійснюватися під зовнішнім контролем. Рішення про здійснення зовнішнього контролю приймається відповідним колегіальним органом.

      Покажу це на прикладі. Згідно з ч. 11 ст. 46 Закону України від 21.05.97 р. № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» сесія ради є повноважною, якщо в її пленарному засіданні бере участь більше половини депутатів від загального складу ради. Уявімо, що у Васильківській сільській раді 19 осіб, що мають право голосу (депутати + голос сільського голови). Розглядаються питання про преміювання працівників ради, у тому числі сільського голови. Такі рішення приймаються більшістю голосів від загального складу ради. На пленарному засіданні присутні 10 осіб, що мають право голосу, у тому числі сільський голова. У голови є приватний інтерес щодо вирішення питання про преміювання. Отже, наявний конфлікт інтересів. Голова мав би усунутись від розгляду та голосування з цих питань. Водночас це призведе до того, що рішення ради не буде прийняте і питання щодо оплати праці інших працівників «зависне» в повітрі.

      У такому випадку сільський голова має повідомити про наявність у нього конфлікту інтересів. Оформлювати це окремою заявою не обов’язково. Згідно з новим Законом достатньо просто відобразити це у протоколі.

      Якщо усунення особи від голосування не призводить до втрати правомочності органу — достатньо обмежитись лише фіксацією у протоколі заяви особи, у якої наявний конфлікт інтересів, про усунення від участі у голосуванні та відобразити у протоколі, що ця особа реально утрималася. Наприклад, записом: «Утрималися — 1 (Сидоров 1.1.)».

      У зв’язку з введенням у дію нового Закону доцільно, щоб кожний депутат ради, кожна посадова особа та кожний член тендерного комітету вашої чи підпорядкованої вам установи підписали пам’ятку, яка б зобов’язувала їх письмово повідомляти про усі потенційні та реальні конфлікти інтересів, які можуть виникати під час реалізації покладених на них повноважень (обов’язків), а також самоусуватись від обговорення, підготовки та прийняття рішень, щодо яких у особи може виникати приватний інтерес.       Ці пам’ятки потрібно зберігати у особових справах працівників та у справах депутатів місцевих рад. Досвід підказує, що подібні «папірці» у разі виникнення неприємностей стають у нагоді.

 

      Загальні правила врегулювання конфлікту інтересів

      Питанням врегулювання конфлікту інтересів у новому Законі парламентарії відвели аж цілий розділ. Так, Закон №  1700 зобов’язує суб’єктів відповідальності:

      1. вживати заходів щодо недопущення виникнення реального, потенційного конфлікту інтересів;

      2. повідомляти не пізніше наступного робочого дня з моменту, коли особа дізналася чи повинна була дізнатися про наявність у неї реального чи потенційного конфлікту інтересів, безпосереднього керівника, а у випадку перебування особи на посаді, яка не передбачає наявності у неї безпосереднього керівника, або в колегіальному органі — Національне агентство з питань запобігання корупції (далі – Агентство) чи інший визначений законом орган або колегіальний орган, під час виконання повноважень у якому виник конфлікт інтересів, відповідно;

      3. не вчиняти дій та не приймати рішень в умовах реального конфлікту інтересів;

      4. вживати заходів щодо регулювання реального чи потенційного конфлікту інтересів.

      Також у ч. 2 ст. 28 нового Закону міститься пряма заборона спонукати підлеглих (прямо чи опосередковано) до прийняття рішень, вчинення дій або бездіяльності  всупереч закону на користь своїх приватних інтересів або приватних інтересів третіх осіб.

 

Увага! Рішення про спосіб врегулювання конфлікту інтересів має бути прийняте керівником установи чи керівником органу, до компетенції якого належить звільнення особи, протягом двох робочих днів після отримання повідомлення про наявність конфлікту інтересів. У випадках з колегіальними органами рішення приймає цей колегіальний орган, що відображується у протоколі його засідання. Якщо рішення про спосіб врегулювання конфлікту інтересів приймає Антикорупційне агентство, то на роз’яснення щодо способу врегулювання конфлікту інтересів надається 7 робочих днів.

 

 Зважаючи на те, що Агентство та його терпідрозділи ще не сформовані, не зрозуміло, хто поки що буде давати роз’яснення з приводу застосування нового Закону. Особливо прикро ще й тому, що в Законі № 1700 закріплений принцип тлумачення сумнівів на користь суб’єкта відповідальності. Так, ч. 5 і 6 ст. 28 нового Закону передбачено, що у разі існування в особи сумнівів щодо наявності в неї конфлікту інтересів вона зобов’язана звернутися за роз’ясненнями до територіального органу Агентства. Якщо особа отримала підтвердження про відсутність конфлікту інтересів, вона звільняється від відповідальності, якщо у діях, щодо яких вона зверталася за роз’ясненням, пізніше було виявлено конфлікт інтересів. Та Агентство поки не сформоване, і запитувати нема в кого…

 

Увага! Усі акти, що визначають порядок надання окремих видів державних послуг та провадження інших видів діяльності, пов’язаних із виконанням функцій держави, місцевого самоврядування, мають передбачати порядок та шляхи врегулювання конфлікту інтересів службових осіб, діяльність яких вони регулюють. Тому зробіть моніторинг функцій та послуг, які надає ваша рада та її виконавчі органи!Зобов’яжіть зробити відповідний моніторинг комунальні підприємства та заклади, які знаходяться у вашому підпорядкуванні!

 

 Способи врегулювання конфлікту інтересів

      Конфлікт інтересів можна врегулювати ззовні (це коли проблему вирішують розпорядчим актом керівника або керівного органу), а можна самостійно. В останньому випадку, зрозуміло, мова йде про дії, які працівник може вчинити сам, щоб вирішити певне питання.

      Зовнішнє врегулювання конфлікту інтересів згідно із ч.1 ст.29 Закону N9 1700 здійснюється через:

      1. усунення особи від виконання завдання, вчинення дій, прийняття рішення чи участі в його прийнятті в умовах реального чи потенційного конфлікту інтересів;

    2. застосування зовнішнього контролю за виконанням особою відповідного завдання, вчиненням нею певних дій чи прийняття рішень;

      3. обмеження доступу особи до певної інформації;

      4. перегляд обсягу службових повноважень особи;

      5. переведення особи на іншу посаду;

      6. звільнення особи.

      Самостійне врегулювання конфлікту інтересів здійснюється шляхом позбавлення відповідного приватного інтересу з наданням підтверджуючих це документів безпосередньому керівнику або керівнику органу, до повноважень якого належить звільнення/ініціювання звільнення з посади.

      Інших способів самостійного врегулювання конфлікту інтересів законодавець не передбачив. Тому у більшості випадків доведеться покладатися на зовнішнє регулювання.

      Також зверніть увагу на досить цікавий нюанс. Для осіб, які постійно або тимчасово обіймають посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов’язків, або спеціально уповноважені на виконання таких обов’язків у юридичних особах приватного права незалежно від організаційно-правової форми, а також інші особи, які не є службовими особами та які виконують роботу або надають послуги відповідно до договору з підприємством, установою, організацією, можливість самостійного врегулювання конфлікту інтересів не передбачена. Такі особи просто повідомляють керівний орган про конфлікт інтересів та чекають рішення щодо його врегулювання.

      Тепер розглянемо способи зовнішнього врегулювання конфлікту інтересів.

      Спосіб № 1. Усунення від виконання завдання, вчинення дій, прийняття рішення чи участі в його прийнятті.

      Таке рішення приймається у різний спосіб залежно від того, який характер має конфлікт інтересів (ст. 30 Закону № 1700):

      - якщо конфлікт інтересів не має постійного характеру то за умови можливості залучення до прийняття такого рішення або вчинення відповідних дій інших працівників рішення приймає керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації;

      - якщо конфлікт інтересів має не тимчасовий характер рішення приймає керівник органу або відповідного структурного підрозділу, в якому працює особа.

      Спосіб № 2. Обмеження доступу до інформації.

      Це обмеження здійснюється за рішенням керівника органу або відповідного структурного підрозділу, в якому працює особа, у випадку, якщо конфлікт інтересів пов’язаний з таким доступом та має постійний характер, а також за можливості продовження належного виконання особою повноважень на посаді за умови такого обмеження і можливості доручення роботи з відповідною інформацією іншому працівнику органу, підприємства, установи, організації.

      Спосіб № 3. Перегляд обсягу службових повноважень.

      Перегляд обсягу службових повноважень здійснюється за рішенням керівника органу, підприємства, установи, організації або відповідного структурного підрозділу, в якому працює особа, у разі, якщо конфлікт інтересів у її діяльності має постійний характер, пов’язаний з конкретним повноваженням особи, а також за можливості продовження належного виконання нею службових завдань у разі такого перегляду і можливості наділення відповідними повноваженнями іншого працівника.

      Спосіб №4. Здійснення повноважень під зовнішнім контролем.

      Службові повноваження здійснюються під зовнішнім контролем у разі, якщо усунення особи від виконання завдання, вчинення дій, прийняття рішення чи участі в його прийнятті в умовах реального чи потенційного конфлікту інтересів, обмеження її доступу до інформації чи перегляд її повноважень є неможливим та відсутні підстави для її переведення на іншу посаду або звільнення.

      Зовнішній контроль здійснюється у таких формах:

      1. перевірка працівником, визначеним керівником органу, підприємства, установи, організації:

      - стану та результатів виконання особою завдання;

      - вчинення нею дій;

   - змісту рішень чи проектів рішень, що приймаються або розробляються особою чи/або відповідним колегіальним органом з питань, пов’язаних із предметом конфлікту інтересів.

      2. Виконання особою завдання, вчинення нею дій, розгляд справ, підготовка та прийняття нею рішень у присутності визначеного керівником органу працівника.

      3. Участь уповноваженої особи Агенства в роботі колегіального органу в статусі спостерігача без права голосу.

      Увага! Згідно з ч.3 ст.33 Закону №1700 у рішенні про здійснення зовнішнього контролю визначаються:

      1. форма контролю;

      2. уповноважений на проведення контролю працівник;

   3. обов’язки особи у зв’язку із застосуванням зовнішнього контролю за виконанням нею відповідного завдання, вчиненням нею дій чи прийняття рішень.

      Спосіб №5. Переведення, звільнення особи у зв’язку з наявністю конфлікту інтересів.

      Переведення особи на іншу посаду у зв’язку з наявністю конфлікту інтересів здійснюється за рішенням керівника органу, підприємства, установи, організації лише за наявності у сукупності трьох наступних умов:

      1. конфлікт інтересів у діяльності особи має постійний характер;

      2. конфлікт інтересів не може бути врегульований шляхом усунення такої особи від виконання завдання, вчинення дій, прийняття рішення чи участі в його прийнятті, обмеження її доступу до інформації, перегляду її повноважень та функцій, позбавлення приватного інтересу;

      3. є вакантна посада, яка за своїми характеристиками відповідає особистим та професійним якостям особи.

 

Увага! Переведення на іншу посаду може здійснюватися лише за згодою особи, у якої виник конфлікт інтересів.

 

      Звільнення особи з займаної посади у зв’язку з наявністю конфлікту інтересів здійснюється у разі, якщо реальний чи потенційний конфлікт інтересів у її діяльності має постійний характер і не може бути врегульований в інший спосіб, в тому числі через відсутність її згоди на переведення або на позбавлення приватного інтересу.

 

      Особливі правила врегулювання конфлікту інтересів.

      Статтею 35 Закону № 1700 передбачені певні особ­ливості щодо врегулювання конфлікту інтересів для окремих категорій суб’єктів відповідальності.

      Залишимо поза межами цього аналізу «подробиці» процедур врегулювання конфлікту інтересу для високопосадовців (таких як Президент України, народні депутати, члени Уряду, керівники ЦОВВ тощо). Натомість розглянемо ті категорії осіб, з якими вам, шановні читачі, доведеться стикатися у практичній діяльності.

      Зокрема, правила врегулювання конфлікту інтересів голів, заступників голів обласних та районних рад, міських, сільських, селищних голів, секретарів міських, сільських, селищних рад, депутатів місцевих рад визначаються законами, які регулюють статус відповідних осіб та засади організації відповідних органів.

      Так, новою ст. 591 Закону N9 280, яка діє з 26 квітня 2015 року, передбачено, що сільський, селищний, міський голова, секретар, депутат сільської, селищної, міської ради, голова, заступник голови, депутат район­ної, обласної, районної у місті ради бере участь у розгляді, підготовці та прийнятті рішень відповідною радою за умови самостійного публічного оголошення про це під час засідання ради, на якому розглядається відповідне питання.

      Про конфлікт інтересів такої особи може заявити будь-який інший член відповідного колегіального органу або учасник засідання, якого безпосередньо стосується питання, що розглядається.

 

Увага! Заява про конфлікт інтересів члена колегіального органу заноситься в протокол засідання колегіального органу.

 

      Ще раз наголошу на процедурі, яку регламентує ч.2 ст.35 нового Закону. У разі виникнення реального чи потенційного конфлікту інтересів у особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, прирівняної до неї особи, яка входить до складу колегіального органу (комітету, комісії, колегії тощо), вона не має права брати участь у прийнятті рішення цим органом.

      І тільки якщо неучасть особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, прирівняної до неї особи, яка входить до складу колегіального органу, у прийнятті рішень цим органом призведе до втрати правомочності цього органу, участь такої особи у прийнятті рішень має здійснюватися під зовнішнім контролем. Рішення про здійснення зовнішнього контролю приймається відповідним колегіальним органом.

 

На зламі антикорупційних законодавств: деякі аспекти нових антикорупційних заходів.

 

  26 квітня 2015 року втратив чинність Закон України «Про засади запобігання і протидії корупції» від 07.04.2011 р. № 3206-/І і розпочали діяти норми Закону України «Про запобігання корупції» від 14.10.2014 р. № 1700Л/ІІ.

  ДОКУМЕНТИ СТАТТІ

      Закон 2014 року – Закон України «Про запобігання корупції» від 14.10.2014 р. № 1700-VII.

      Закон 2011 року — Закон України «Про засади запобігання і протидії корупції» від 07.04.2011 р. № 3206-/І.

 

      УМОВНЕ СКОРОЧЕННЯ

      Національне агентство — Національне агентство з питань запобігання корупції.

 

      РОЗДІЛ VI. ПРАВИЛА ЕТИЧНОЇ ПОВЕДІНКИ

      У цьому розділі встановлені правила для осіб, уповноважених на виконання функцій держави та органів місцевого самоврядування, а також інших посадових осіб юридичних осіб публічного права. Частина цих правил дублює окремі правила розд. II Закону України «Про правила етичної поведінки» від 17.05.2012 р. № 4722Л/І (втратив чинність 26.04.2015 р.).

      До таких правил, зокрема, відноситься:

      - неухильне додержання вимог закону та загальновизнаних етичних норм поведінки, ввічливість у стосунках з громадянами, керівниками, колегами і підлеглими;

      - дотримання політичної нейтральності;

      - неупередженість дій, незважаючи на приватні інтереси, особисте ставлення до будь-яких осіб, на свої політичні погляди, ідеологічні, релігійні або інші особисті погляди чи переконання;

      - сумлінне, компетентне, вчасне, результативне і відповідальне виконання службових повноважень та професійних обов’язків, рішень та доручень органів і осіб, яким вони підпорядковані, підзвітні або підконтрольні, недопущення зловживань та неефективного використання державної і комунальної власності;

      - заборона посадовцям розголошувати та використовувати в інший спосіб конфіденційну та іншу інформацію з обмеженим доступом, що стала їм відома у зв’язку з виконанням своїх службових повноважень та професійних обов’язків, крім випадків, установлених законом;

      - утримання від виконання рішень чи доручень керівництва, якщо вони суперечать закону;

      - негайне повідомлення особою в письмовій формі керівника органу, підприємства, установи, організації, в якому вона працює, а виборні особи — Національне агентство, у разі отримання для виконання рішень чи доручень, які особа вважає незаконними або такими, що становлять загрозу охоронюваним законом правам, свободам чи інтересам окремих громадян, юридичних осіб, державним або суспільним інтересам.

 

      РОЗДІЛ VII. ФІНАНСОВИЙ КОНТРОЛЬ

      На відміну від Закону 2011 року, питанню фінансового контролю у Законі 2014 року приділено цей розділ.

      Як і раніше, суб’єктами декларування залишаються особи, уповноважені на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, а також інші посадові особи юридичних осіб публічного права.

      Водночас, УВАГА! декларація подається  шляхом заповнення на офіційному веб-сайті Національного агентства (у цьому суттєва відмінність механізму подання декларацій). Форма декларації визначається Національним агентством.

      Залишається незмінною норма щодо подання ще двох декларацій:

      - особами, які припиняють діяльність, пов’язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, — за період, не охоплений раніше поданими деклараціями;

      - наступного року після припинення діяльності в установленому цим законом порядку.

      У випадку виявлення суб’єктом декларування помилок у поданій ним декларації за його письмовим зверненням Національне агентство надає можливість їх виправити протягом десяти календарних днів.

      Звертаємо увагу, що у Законі 2014 року законодавцем значно розширено перелік відомостей, які зазначатимуться у декларації.

      Так, щодо об’єктів нерухомості, які належать суб’єкту декларування та членам його сім’ї на праві приватної власності, включаючи спільну власність, або знаходяться у них в оренді чи на іншому праві користування, то крім тих відомостей, які вимагав зазначати Закон 2011 року, необхідно буде зазначати:

      - дату набуття майна у власність, оренду або інше право користування, вартість майна на дату набуття його у власність, володіння або користування;

      - у разі якщо нерухоме майно перебуває у спільній власності, вказуються відомості про усіх співвласників такого майна або найменування відповідної юридичної особи із зазначенням коду Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців.

      У новій декларації зазначатиметься цінне рухоме майно, вартість якого перевищує 50 мінімальних заробітних плат, установлених на 1 січня звітного року, що належить суб’єкту декларування або членам його сім’ї на праві приватної власності, у тому числі спільної власності, або перебуває в її володінні або користуванні незалежно від форми правочину, внаслідок якого набуте таке право. У разі якщо рухоме майно перебуває у спільній власності, вказуються відомості про усіх співвласників такого майна або найменування відповідної юридичної особи із зазначенням коду Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців.

      Крім того, у декларації наводитимуться відомості:

      - про юридичні особи, кінцевим бенефіціарним власником (контролером) яких є суб’єкт декларування або члени його сім’ї’;

      - нематеріальні активи, що належать суб’єкту декларування або членам його сім’ї, у тому числі об’єкти інтелектуальної власності, що можуть бути оцінені в грошовому еквіваленті;

      - фінансові зобов’язання, у тому числі отримані кредити, позики, зобов’язання за договорами лізингу, розмір сплачених коштів у рахунок основ­ної суми позики (кредиту) та процентів за позикою (кредиту), зобов’язання за договорами страхування та недержавного пенсійного забезпечення, позиче­ні іншим особам кошти;

      - видатки та всі правочини, вчинені у звітному періоді, на підставі яких у суб’єкта декларування виникає або припиняється право власності, володіння чи користування, у тому числі спільної власності, на нерухоме або рухоме майно, нематеріальні та інші активи, а також виникають фінансові зобов’язання. Такі відомості зазначаються лише у разі, якщо розмір відповідного видатку перевищує 20 мінімальних заробітних плат, установлених на 1 січня звітного року. Окрім цього, до таких відомостей включаються дані про вид правочину, його предмет та інформація щодо найменування контрагента.

      Слід звернути увагу ще на одне нововведення.

      У новій декларації зазначатимуться відомості про входження суб’єкта декларування до керівних, ревізійних чи наглядових органів громадських об’єднань, благодійних організацій, саморегульованих чи самоврядних професійних об’єднань, членство в таких об’єднаннях (організаціях) із зазначенням назви відповідних об’єднань (організацій) та їх коду Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців.

      Подані декларації включаються до Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що формується та ведеться Національним агентством, яке забезпечує відкритий цілодобовий доступ до Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, на своєму офіційному веб-сайті.

      Зазначені у декларації відомості щодо реєстраційного номера облікової картки платника податків або серії та номера паспорта громадянина України, місця проживання, дати народження фізичних осіб, щодо яких зазначається інформація в декларації, місцезнаходження об’єктів, які наводяться в декларації, є інформацією з обмеженим доступом та не підлягають відображенню у від­критому доступі.

      Повноваження щодо контролю та перевірки декларацій належатиме Національному агентству, яке визначає порядки проведення передбачених Законом 2014 року видів контролю:

      - своєчасності подання;

      - правильності та повноти заповнення;

      - логічний та арифметичний.

      Крім того, може бути проведено повну перевірку декларацій.

 

Повна перевірка декларації здійснюється протягом дев’яноста днів з дня подання декларації і полягає у з’ясуванні достовірності задекларованих відомостей, точності оцінки задекларованих активів, перевірці на наявність конфлікту інтересів та ознак незаконного збагачення.

 

      Обов’язковій повній перевірці підлягають декларації службових осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище, суб’єктів декларування, які займають посади, пов’язані з високим рівнем корупційних ризиків, перелік яких затверджується Національним агентством. Обов’язковій повній перевірці також підлягають декларації, подані іншими суб’єктами декларування, у разі виявлення у них невідповідностей за результатами логічного та арифметичного контролю.

      Запровадження моніторингу способу життя суб’єктів декларування. До цього часу сучасним українським антикорупційним законодавством норм щодо здійснення таких заходів не встановлювалося.

      Моніторинг способу життя суб’єктів декларування здійснюється вибірково Національним агентством з метою встановлення відповідності їх рівня життя наявним у них та членів їх сім’ї майну і одержаним ними доходам згідно з декларацією особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що подається відповідно до цього Закону.

      При цьому такий моніторинг здійснюється на підставі інформації, отриманої від фізичних та юридичних осіб, а також із засобів масової інформації та інших відкритих джерел інформації, яка містить відомості про невідповідність рівня життя суб’єктів декларування задекларованим ними майну і доходам.

      У разі виявлення за результатами моніторингу ознак корупційного правопорушення або правопорушення, пов’язаного з корупцією, Національне агентство інформує про них спеціально уповноважені суб’єкти у сфері протидії корупції.

      І останньою новелою щодо фінансового контролю посадовців є повідомлення суб’єктом декларування Національного агентства у разі суттєвої зміни його майнового стану, а саме: отримання ним доходу, придбання майна на суму, яка перевищує 50 мінімальних заробітних плат, встановлених на 1 січня відповідного року. Зокрема, такий суб’єкт декларування у десятиденний строк з моменту отримання доходу або придбання майна зобов’язаний письмово повідомити про це Націо­нальне агентство. Зазначена інформація вноситься до Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та оприлюднюється на офіційному веб-сайті Національного агентства.

 

      РОЗДІЛ VIII. ЗАХИСТ ВИКРИВАЧІВ

      У порівнянні із Законом 2011 року, Закон 2014 року незначною мірою розширив деякі норми, пов’язані із захистом викривачів — осіб, які за наявності обґрунтованого переконання, що інформація є достовірною, повідомляють про порушення вимог цього Закону іншою особою.

      Так, не тільки викривач, але й член його сім’ї не може бути звільнений чи примушений до звільнення, притягнутий до дисциплінарної відповідальності чи підданий з боку керівника або роботодавця іншим негативним заходам впливу. Інформація про викривача може бути розголошена лише за його згодою, крім випадків, встановлених законом.

      На Національне агентство покладається функція постійного моніторингу виконання закону у сфері захисту викривачів, проводить щорічний аналіз та перегляд державної політики у цій сфері.

 

      РОЗДІЛ IX. ІНШІ МЕХАНІЗМИ ЗАПОБІГАННЯ І ПРОТИДІЇ КОРУПЦІЇ

      Заборона на одержання пільг, послуг і майна органами державної влади та органами місцевого самоврядування. Державним органам, органам влади Автономної Республіки Крим, органам місцевого самоврядування забороняється одержувати від фізичних, юридичних осіб безоплатно грошові кошти або інше майно, нематеріальні активи, майнові переваги, пільги чи послуги, крім випадків, передбачених законами або чинними міжнародними договорами, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України.

      Антикорупційна експертиза. Як і в Законі 2011 року, усі проекти нормативно-правових актів, що вносяться на розгляд Кабінету Міністрів України, підлягають обов’язковій антикорупційній експертизі, яка проводиться Міністерством юстиції України. Разом з тим Національне агентство може проводити за власною ініціативою у встановленому ним порядку антикорупційну експертизу проектів нормативно-правових актів, що вносяться на розгляд Верховної Ради України або Кабінету Міністрів України.

       Також слід звернути увагу на норму, якою встановлюється періодичний перегляд законодавства на наявність у ньому корупціогенних норм, який здійснює Національне агентство. За підсумками такого перегляду воно надає Міністерству юстиції України пропозиції щодо включення конкретних документів до плану проведення антикорупційної експертизи. До проведення зазначеного моніторингу Національне агентство може залучати громадські об’єднання, наукові установи, в тому числі на умовах державного замовлення на підставі відкритого конкурсу.

      Спеціальна перевірка.

У порівнянні із Законом 2011 року, у Законі 2014 року спеціальна перевірка проводиться стосовно осіб, які претендують на зайняття посад, які передбачають зайняття відповідального або особливо відповідального становища, а також посад з підвищеним корупційним ризиком, перелік яких затверджується Національним агентством.

 

      Також Законом 2014 року передбачено чіткий перелік категорій осіб, стосовно яких спеціальна перевірка не проводиться:

      - кандидатів на пост Президента України, кандидатів у народні депутати України, кандидатів у депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та на посади сільських, селищних, міських голів;

      - громадян, які призиваються на військову службу за призовом осіб офіцерського складу та на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або залучаються до виконання обов’язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу;

      - претендентів, які перебувають на посадах в державних органах, органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самовряду­вання та призначаються в порядку переведення чи просування по службі на посади в межах того ж органу або призначаються в порядку переведення на посади в інших державних органах, органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування;

      - претендентів, які перебувають на посадах в державних органах, органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування, що припиняються, та призначаються в порядку переведення на роботу до інших органів, до яких переходять повноваження та функції органів, що припиняються;

      - осіб при розгляді питання про включення їх до списку народних засідателів або присяжних.

      Слід зазначити, що перелік відомостей про особу, яка претендує на зайняття посади, що підлягає спеціальній перевірці,доповнено відомостями щодо відношення особи до військового обов’язку та наявності в особи допуску до державної таємниці, якщо такий допуск необхідний згідно з кваліфікаційними вимогами до певної посади.

      Також новелою єорганізація проведення спеціальної перевірки у новостворених державних органах, яка покладається на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної служби, до моменту утворення у такому новоствореному органі відповідального за це структурного підрозділу.

 

Строк проведення перевірки збільшено з 15 до 25 днів з дня надання згоди на проведення спеціальної перевірки.

 

      Єдиний державний реєстр осіб, які вчинили корупційні або пов’язані з корупцією правопорушення. Цей реєстр формується та ведеться Національним агентством (наразі цей Реєстр веде Мін’юст). Відомості про фізичну особу, яку притягнуто до відповідальності за вчинення корупційного або пов’язаного з корупцією правопорушення, рівно як і відомості про юридичну особу, до якої застосовано заходи кримінально-правового характеру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу.

      Вимоги щодо прозорості та доступу до інформації. Державним службовцям і посадовим особам, а також особам, як постійно або тимчасово обіймають посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов’язків, або спеціально уповноважені на виконання таких обов’язків у юридичних особах приватного права незалежно від організаційно-правової форми, забороняється:

      1) відмовляти фізичним або юридичним особам в інформації, надання якої цим фізичним або юридичним особам передбачено законом;

      2) надавати несвоєчасно, недостовірну чи не в повному обсязі інформацію, яка підлягає наданню відповідно до закону.

 

      РОЗДІЛ X. ЗАПОБІГАННЯ КОРУПЦІЇ У ДІЯЛЬНОСТІ ЮРИДИЧНИХ ОСІБ

      Законом 2011 року питанню запобігання корупції у діяльності юридичних осіб приділялася одна стаття, якою, зокрема, встановлювалося, що юридичні особи забезпечують розроблення та вжиття заходів із запобігання корупції, які є необхідними та обґрунтованими для запобігання корупції у діяльності юридичної особи та заохочення її працівників діяти відповідно до закону, нормативно-правових актів та встановлених підприємством правил та процедур щодо виявлення та запобігання корупції у діяльності юридичної особи.

      Законом 2014 року для врегулювання зазначе­ного питання виділено цілий розділ.

      Так, керівник, засновники (учасники) юридичної особи забезпечують регулярну оцінку корупційних ризиків у її діяльності і здійснюють відповідні антикорупційні заходи. Для виявлення та усунення корупційних ризиків у діяльності юридичної особи можуть залучатися незалежні експерти, зокрема для проведення аудиту.

      Зверніть увагу! Для посадових та службових осіб юридичних осіб, інших осіб, які виконують роботу та перебувають з юридичними особами у трудових відносинах, встановлено низку антикорупційних зобов’язань.

      Іншою новелою є розробка та затвердження юридичною особою антикорупційної програми, яка представлятиме комплекс правил, стандартів і процедур щодо виявлення, протидії та запобігання корупції у діяльності цієї юридичної особи. Передбачається, що положення щодо обов’язковості дотримання антикорупційної програми мають включатися до трудових договорів, правил внутрішнього розпорядку юридичної особи, а також можуть включатися до договорів, які укладаються юридичною особою.

      Законом 2014 року встановлено, що в юридичних особах, таких як державні, комунальні підприємства, господарські товариства (у яких державна або комунальна частка перевищує 50 відсотків), де середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік перевищує п’ятдесят осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період перевищує сімдесят мільйонів гривень, а також в юридичних особах, які є учасниками попередньої кваліфікації, учасниками процедури закупівлі відповідно до Закону України «Про здійснення державних закупівель», якщо вартість закупівлі товару (товарів), послуги (послуг) дорівнює або перевищує 1 мільйон гривень, а робіт — 5 мільйонів гривень, для реалізації антикорупційної програми призначається особа, відповідальна за реалізацію антикорупційної програми (Уповноважений),правовий статус якої визначається цим Законом. Уповноваженим може бути фізична особа, яка здатна за своїми діловими та моральними якостями, професійним рівнем, станом здоров’я виконувати відповідні обов’язки.

 

      РОЗДІЛ XI. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА КОРУПЦІЙНІ АБО ПОВ’ЯЗАНІ ІЗ КОРУПЦІЄЮ ПРАВОПОРУШЕННЯ ТА УСУНЕННЯ ЇХ НАСЛІДКІВ

      У Законі 2014 року залишається норма, яка встановлює кримінальну, адміністративну, цивільно-правову та дисциплінарну відповідальність осіб, на які поширюється дія цього Закону.

      Водночас у разі вчинення від імені та в інтересах юридичної особи її уповноваженою особою злочину самостійно або у співучасті до юридичної особи у випадках, визначених Кримінальним кодексом України, застосовуються заходи кримінально-правового характеру.

      Наостанок доцільно звернути увагу на нову норму, яка чітко не була визначена у Законі 2011 року. Так, особа, яка вчинила корупційне правопорушення або правопорушення, пов’язане з корупцією, однак судом не застосовано до неї покарання або не накладено на неї стягнення у вигляді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, пов’язаними з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, або такою, що прирівнюється до цієї діяльності, підлягає притягненню до дисциплінарної відповідальності у встановленому законом порядку.